Нейроендокринні механізми розвитку нефропатії у хворих на есенціальну артеріальну гіпертензію із ожирінням.
Проф. М.М. Кочуєва, ас. В.А. Гаврилюк. Харківська медична академія післядипломної освіти.
Артеріальна гіпертензія (АГ) є другим по значенню (після цукрового діабету) фактором ризику розвитку хронічної ниркової недостатності (ХНН). Гіпертензивна нефропатія діагностується у 4-15% хворих на АГ різних стадій. Гіпертензія та клубочкова гіперперфузія характеризують феномен доальбумінуричної стадії розвитку нефропатії — стадії гіперфільтрації. Серед осіб з надлишковою масою тіла, головним чином ожирінням, АГ діагностується в 5—6 разів частіше, ніж у осіб з нормальною вагою. Однією з найважливіших мішеній, які страждають при ожирінні, є нирки, ураження яких відбувається при участі деяких гормонів, факторів росту та протизапальних цитокінів, включаючи компоненти ренінангіотензинової системи, лептин, адипонектин, резистин, інтерлейкин-6, які продукує вісцеральна (бура) жирова тканина. Відокремлюють основні механізми ураження нирок при ожирінні: ендотеліальна дисфункція, гіперінсулінемія, олігонефронія. Антигіпертензивними препаратами вибору у хворих на АГ з ожирінням вважають інгибітори ангіотензинперетворюючого ферменту (ІАПФ) та антагоністи рецепторів ангіотензину II (АРА II).
Ключові слова: артеріальна гіпертензія, ожиріння, нефропатія, гіперфільтрація, мікроальбумінурія, інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту, антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ.