Проф. С.Б. Сорочан.
Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна.
Разом з парамедициною візантійське суспільство використовувало і раціональні підходи до етіології та патогенезу різних хвороб. Візантійські лікарі могли розрізняти їх у великій кількості. Вони не відмовлялися від містичних, магічних підходів до лікування, але при цьому накопичували практичний, в тому числі новаторський, досвід, як у терапії, фармакології, так і в хірургії, мали чисельний інструментарій. Ці знання передавалися зі століття в століття і за своїм рівнем не поступалися піздньоантичному римському суспільству, середньовічному Заходу та арабському світові. Неможливо погодитися, що в Візантії не існувало системи підготовки лікарів, системи лікарень, системи охорони здоров’я, яка була представлена не тільки притулками, але й лікувальними закладами. Переважання арабо-персидського впливу в пізній Візантії, від’їзд візантійських лікарів на навчання до Італії та на мусульманський Схід можуть бути пояснені впливом трагічних зовнішньополітичних факторів, а не нездатністю візантійської медицини до саморозвитку.
Ключові слова: Візантія, хвороби, лікарі, система охорони здоров’я, лікувальні заклади, фармакологія, методи лікування.
https://dx.doi.org/10.15407/internalmed2020.02.122
Для цитування:
1. Сорочан, С.Б. Клиническая медицина в Византии // Східноєвропейський журнал внутрішньої та сімейної медицини. – 2020. – № 2. – С. 122-142. doi: 10.15407/internalmed2020.02.122.
2. Sorochan SB. [Clinical medicine in Byzantium]. Shidnoevr. z. vnutr. simejnoi med. 2020;2:122-142. Russian. doi: 10.15407/internalmed2020.02.122.